«Батькам потрібно знати: насильство в сім’ї»

Насильство -  це дії, що чинить (-ять) одна (або декілька) особа (осіб), які характеризуються такими ознаками: здійснюються сві­домо і спрямовані на досягнення певної мети, завдають шкоди (фі­зичної, моральної, матеріальної тощо) іншій особі; порушують пра­ва і свободи людини; той, хто здійснює насилля, має значні переваги (адміністративні, фізичні, психологічні тощо), що робить неможли­вим ефективний захист жертви насилля.

     Сьогодні ми вже добре знаємо про існування такого ганебного та досить, на жаль, поширеного явища, як насильство в сім’ї. В Украї­ні навіть прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї».

     За статистикою, 75 % потерпілих від домашнього насильства в сім’ї є діти.

Вербальне або словесне насильство: здійснюється, коли доко­ряють за кожний вчинок, критикують особистість або принижу­ють грубою лайкою.

     Емоційне насильство може здійснюватись без слів — за допомогою міміки, поз, поглядів.

Фізичне насильство:будь-яка насильницька поведінка, яка мо­же проявлятись у вигляді ляпасів, скубань, укусів, штовхань, уда­рів, подряпин, опіків, задушень, грубих хапань, відкидань убік або на підлогу, кидання предметів у жертву, позбавлення їжі або пит­тя тощо.

Сексуальне насильство: зазіхання на статеву недоторканість жертви.

Економічне насильство:

позбавлення або обмеження можливості користуватися і розпоряджатися власними грошовими коштами;

позбавлення можливості користуватися власним майном;

завдання шкоди або знищення майна;

бійки;

конфлікти з оточенням;

низький рівень навчальної діяльності;

замкнутість;

підвищена агресивність;

похмурий, сумний настрій; депресія; тривожність, страхи; нестійкість емоційної системи.

Психологічне насильство:

використання лайливих слів, крику, образ, які негативно впли­вають на самооцінку партнера;

образливі жести або дії, примус до принизливих дій;

прояв грубощів стосовно рідних або друзів партнера;

завдання шкоди домашнім тваринам, до яких емоційно при­в’язаний партнер (жертва);

знищення, пошкодження або приховування особистих речей;

груба критика вчинків, думок, почуттів;

ставлення як до слуги;

обмеження свободи дій і пересування;

контроль і обмеження можливості спілкування з рідними або друзями, переслідування;

погрози (фізичного насильства, розповісти про особисті справи, секрети тощо);

ігнорування, нехтування дитини, відсутність доброзичливої ат­мосфери;

втягування у з’ясування стосунків, шантаж;

недостатнє задоволення потреб в їжі, одязі, освіті, медичній до­помозі;

недостатнє забезпечення дитині необхідної підтримки, уваги, прихильності.

                  Родина – це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, де розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю. У родинному середовищі по-особливому сприймаються звичаї і традиції, рідна природа, спогади старших.

                  Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутніх громадян держави, дорослі мають передусім прищепити глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьківщини – рідного міста. Важливо, щоб малята усвідомили, що вони не просто споживачі багатств рідної землі, а її творці, захисники. І якщо ви насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного міста, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність зберігати і примножувати багатства рідного краю, якщо ви хочете, щоб запах квітучих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

·         Йдучи вулицею рідного міста, розповісти про визначні пам’ятки, які знаходяться на цій вулиці.

·         Познайомити дітей із назвою вулиці, на якій ви знаходитеся, пояснити, чому вона так називається.

·         Відвідати разом всією родиною краєзнавчий музей. Після відвідин обговоріть з дітьми те, що ви там побачили.

·         Побувати в прабабусь та прадіду сів і розпитати, що вони знають про історію рідного міста. Які цікаві легенди, приказки, забавлянки вони знають? Запишіть, а потім завчіть їх з дітьми.

·         Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного міста, а ввечері запропонуйте намалювати свої враження від прогулянки.

·         В День Перемоги всією родиною відвідати парк Пам’яті. Вшануйте ветеранів Великої Вітчизняної  війни, покладіть квіти до пам’ятника.

·         Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок в рідному місті. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб місто завжди було гарним, охайним і привабливим. 

·         Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.

·         Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи проживають і донині в рідному місті.

·         Знайомте дітей із звичаями та традиціями рідного краю.

·         Співайте, читайте, спілкуйтеся з дітьми рідною мовою.

·         Запропонуйте дітям намалювати Кривий Ріг в майбутньому.

·         Створіть сімейний альбом «Я і моє місто»

·         Придумуйте вірші, оповідання про рідне місто.

     Нехай ваші діти зростають гідними синами і доньками рідного краю.

              Ідеї родинного виховання знаходимо в «Повісті минулих літ», «Статуті Володимира Всеволодовича», «Повчанні дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім» дає підставу твердити, що ще в Київській Русі використовували між поколінні традиції, на основі яких виховувалися найбільш значущі для особистості якості: доброта, милосердя, справедливість, працелюбність. Яскравою сторінкою вияву і розвитку родинних між поколінних, оздоровчих, трудових, мовних традицій стала доба Запорізької Січі. Посібником для навчання та виховання молодого покоління того періоду служив козацький фольклор: оповідання старих запорожців, історичні легенди, перекази, думи, пісні.

             В українських родинах завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах, законами буття були звичаї, традиції, обряди. «З родини йде життя людини», «Без сім’ї – нема щастя на землі» - твердять народні прислів’я.

              Сім’я робить  життя неповторним. У народі вважають, що недаремно прожив життя тільки той, хто побудував нову хату, викопав криницю, посадив дерево, створив міцну сім’ю і виховав гарних дітей. Жити, за народними поглядами, означає творити людину, продовжувати себе в своїх дітях.

             Народ функцію сім’ї у суспільстві розглядає як відтворення людського роду, виховання дітей, організацію господарської діяльності, побуту, дозвілля.

              Основою сім’є шлюб. Той, хто його бере, здійснює надзвичайно відповідальний крок у своєму житті. Недаремно кажуть: «Оженитися – не дощ переждати», «Заміж вийти – не дощову годину пересидіти». Шлюб покладає на людину нові обов’язки: «Не штука женитися, та треба журитися, треба ложки, треба миски, треба ночов і колиски», а тому одруження вимагає тверезої розсудливості: «Перш ніж одружитись, треба роздивитись».

              Повна сім’я – це чоловік, жінка, діти. Ставлення до дітей є мірилом гідності людини, її морального обличчя. Діти зміцнюють сім’ю, прикрашають життя, дарують радість, продовжують людський рід. Це опора сім’ї. На спокійну старість можуть розраховувати лише ті люди, у кого є діти, онуки, правнуки. Та й на батьках лежить відповідальність за виховання дітей. Причому виховувати їх повинні батько з матір’ю.

               Тілесне виховання у сім’ї передбачає зміцнення здоров’я, сил та правильний фізичний розвиток дитини.  Кожне покоління прагнуло виростити й виховати фізично здорових, міцних, витривалих дітей, що важливо для майбутньої трудової діяльності. У здорових молодих людей народжуються й здорові діти. Народ завжди суворо слідкував за тим, щоб зачаття дитини відбулося у тверезому стані. Молодятам зазвичай не дозволялося пити міцні напої за весільним столом. Не допускалася статева розпуста, гостро засуджувалася дівоча доступність і схвалювалися стриманість і скромність молодих людей.

               Народна педагогіка передбачає і формування у дітей високої духовності та моральної чистоти через добре поставлене духовно-моральне життя сім’ї, родини.  Приклад батьків, вчинки дорослих – членів родини – це ті засоби, за допомогою яких в сім’ї здійснюється моральне виховання.

               Дієвим чинником сімейного виховання завжди була і є спільна трудова діяльність. Сімейна праця, конкретні трудові обов’язки дітей мають сильніший духовний вплив, ніж словесні повчання. Народна філософія розуміє працю як доцільну діяльність людини, спрямовану на створення матеріальних і духовних цінностей ( «Чесна праця – наше багатство», «Справжнє життя – в праці», «Без діла слабіє сила»).

               Організація сімейного виховання на основі зв’язку з працею дорослих – це єдиний шлях розв’язання найважливішого завдання народної педагогіки – залучення до соціального досвіду людей кожного нового покоління.

               Сім’я завжди турбується й про розумовий розвиток дітей, адже правильно поставлене розумове виховання в сім’ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань, як базу для формування світогляду, оволодіння основними розумовими операціями, вироблення інтелектуальних вмінь.

               Особливу увагу в сім’ї приділяють вихованні у дітей любові до батьків, рідні, рідної мови, культури народу, поваги до людей, піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе, шанобливого ставлення до звичаїв, традицій, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

                Народна педагогіка прагне на допомогу батькам у вихованні мобілізувати якомога більше людей. Одним з яскравих підтверджень цього є давня традиція вибору кумів, тобто других батьків новонародженого, його опікунів і захисників. Кумівство – це прекрасна знахідка народної педагогіки. Куми – це батьки-дублери, громадські уповноважені, які добровільно тримають педагогічне шефство над дитиною від її народження й аж до зрілості. У куми намагаються запросити людей авторитетних, розсудливих, працьовитих, які викликають почуття симпатії і поваги ( «Батьки суджені, а куми люблені» - говорить народна мудрість.

               В українців завжди схвалювалися багатодітні сім’ї. Великий дар природи – продовжити себе й повторити у нащадках. Про щастя мати дітей йдеться у низці українських прислів’їв: «Малі діточки, як ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку», «Діти, як рожеві квіти».

               У практиці народного виховання виробилася розгалужена система різноманітних методів-стимулів: педагогічна вимога, суспільна думка, орієнтація на очікувану радість, змагання, заборона, застереження, навіювання, заохочення, покарання.

               Найпоширенішими із заохочень є схвалення доброго вчинку дитини, похвала, нагорода, лагідний погляд, усмішка. До покарання вдавалися лише для того, щоб викликати у винуватця неприємні переживання, гіркоту провини й сором за поганий вчинок, каяття і бажання ніколи більше не повторювати його. Народна педагогіка не визнає покарань, які принижують людську гідність дитини, шкодять її здоров’ю. Справжнє покарання завжди справедливе й сприймається дитиною як заслужений засіб впливу на неї.

                  Пріоритетним у народі є піклування про здоров’я та фізичний розвиток дошкільняти ( «Немає щастя без здоров’я»).  З цього, власне, й розпочинається виховання в родині. За приписами народною педагогіки, що більше дитина рухається, то краще вона росте й розвивається ( «Як дитина бігає і грається, то їй здоров’я усміхається»). Найпоширенішим, найдійовішим та ще й загальнодоступним засобом фізичного виховання є оздоровча сила природи – сонячне проміння, чисте повітря, вода.

                 Важливою умовою родинного виховання є відзначення родинних свят, за участю в них дітей, і вшанування пам’яті предків, загиблих чи померлих родичів.

                 Про нерозривність зв’язків поколінь у сімейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого досвіду на дитину влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках: «Так батьки жили, так і нам треба», «І мій батько такий був, і я в нього вдався», «З матері народивсь», «Які самі, такі й сини», «Яблучко од яблуньки  не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться», «Яка неня, така й доня», «Яких сотворили, таких і майте», «Ниточка веде до клубочка».

                Виховувати дитину – велике щастя і в той же час складна і відповідальна справа. Щодо того, коли слід починати виховання дитини, в народній педагогіці були певні погляди: «Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, то тоді вже не навчиш», «Коли дитину не навчили в пелюшках, то не навчите в подушках». Про гарне виховання дітей кажуть так: «Викохав дитину в добру годину», «Любо й ненці, як дитина в честі», «Батьків син», За цю науку цілуйте батька й матір в руку». Важливою складовою родинного життя є мовленнєве спілкування батьків з дітьми та поміж собою. Народна мудрість говорить: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається», «Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями»,  «Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться», «Вола в’яжуть мотузком, а людину – словами».

                 Народна педагогіка розробила специфічні для виховання дошкільників засоби, що відповідають особливостям розвитку дитини: колискові пісні, завдяки яким вона вперше прилучається до рідної мови; пестушки, якими супроводять перші рухи дитини; потішки – елементарні словесно-рухові ігри малюка з пальчиками, ручками, ніжками; забавлянки – маленькі віршики, пісеньки, казочки у віршах, сюжет яких передає цікавий епізод, важливий у виховному значенні.

                 Підростаючи, дитина залучається до народних ігор, традиційних вітань та інших естетичних норм. Вона знайомиться із загадками, прислів’ями та приказками, казками.

                 Основа українського родинного спілкування – мовленнєвий етикет. Уміння говорити, розповідати починається з уміння слухати: «Будеш добрим слухачем, будеш добрим оповідачем», «Умієш говорити, навчись слухати». Українці цінують у спілкуванні ввічливість, привітність, доброзичливість. Слово «ввічливий» в українській мові має давню історію. Щоб під час зустрічей, переговорів показати своє мирне ставлення, відсутність ворожості, люди мали дивитись у вічі один одному. Отже, первинне значення слова «ввічливий» - той, хто дивиться у вічі. Згодом «ввічливий» стали вживати щодо людини, яка дотримується певних правил, уважна, привітна.

                 Українці вірили в силу добрих і лихих слів і казали про це так: «Вода все сполоще, лише злого слова ніколи».

                 Основою народного етикету є повага до громадської думки. «Не можна», «Що люди скажуть», «Не сміши людей» - ось правила, якими керувались у поведінці й спілкуванні.

                 Українська дитина ще змалку вміла вітатися, прощатися. За народним звичаєм, дитя вже з року починали вчити «давати чолом», вітаючись із старшими. В українському селі традиційно віталися як із знайомими, так і з незнайомими людьми. Першими мали вітатися молодші із старшими. Дітей привчали розмовляти спокійно та лагідно, чесно вислуховувати дорослих, ввічливо звертатися із проханням. Якщо й сучасні діти частіше чутимуть від батьків та вихователів привітальні звертання                  ( «добридень», «бувайте здорові», «доброго здоров’я» тощо) , це сприятиме вихованню в них приязного ставлення до людей, збагаченню їх словника.

                 Українська дитина шанобливо зверталася до своїх батьків, родичів на Ви. Існувало ласкаво-шанобливе ставлення до кожного члена родини: матінко, нене, татку, няню, бабусю, дідусю. Щоб дитина лагідно зверталася до своїх батьків, вона обов’язково має сама чути такі слова.  В українській мові існує безліч пестливих звертань: дитиночко, малятко, серденько.

                 Пошана до батьків виявлялась у пошані до батьківського слова. Перед початком важливої справи, рушаючи в дорогу, кожен поспішав заручитися добрим словом своїх батьків. Для цього діти зверталися до батьків із проханням: «Тату, мамо! Благословіть у дорогу!» А батьки відповідали: «Ми благословляємо, і хай Бог тебе благословить».

                 Отже, сім’я в народній педагогіці розглядається як природне середовище первинної соціалізації дитини, джерело її матеріальної та емоційної підтримки, як засіб збереження й передачі культурних цінностей від покоління до покоління. В домашніх умовах забезпечується така організація життя дитини, при якій малюк засвоює позитивні приклади життєдіяльності дорослих, готується до життя і практичної діяльності, набуває власного досвіду поведінки.

1. Читайте вашій дитині поштові листівки, газети, інструкції на коробках з-під дитячого харчування. Це дуже важливо для дитини.

2. Доки дитина росте, показуйте їй малюнки та збірки оповідань. Кольори і форми вразять її, а слухання веде до вивчення.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Дозволяйте дітям вибирати книги самостійно.

4. Читання перед сном повинно стати регулярною сімейною традицією. Якщо для читання правильно вибрати книги, то навіть старших дітей зацікавить читання вголос.

5. Пам'ятайте про поезію! Короткий вірш — це найкращий спосіб привернути увагу дітей на деякий час.

6. Заохочуйте дітей до читання вголос у той час, коли ви готуєте страву, прасуєте одяг, займаєтесь шиттям чи пранням.

7. Використовуйте телебачення, щоб привернути увагу до читання. Більше читайте про людей, країни й різні речі, які цікавлять вашу родину під час перегляду телепередач.

8. Тримайте вдома книги для читання. Зберігайте дитячі на нижніх полицях, щоб діти могли їх легко дістати.

9. Нехай ваша дитина побачить вас за читанням. Діліться думками щодо прочитаного.

10.   Даруйте книги дітям. Цим ви даєте зрозуміти, що книги особливі.

Ви можете розвивати мовлення дитини будь-коли й будь-де, особливо у вихідні дні, свята, будні дні вечорами, коли дорослі й малята збираються разом. Пропоную використовувати ігротеку в колі сім'ї. Ігри в домашніх умовах допомагають дитині ближче познайомитися зі словом, дають змогу компенсувати ті чи інші вади характеру, розвивають дитячий потенціал і здібності. У цілому поповнюють, ефективно збагачують словник малюка, розвивають зв'язне мовлення.

1. Гра «Тільки веселі слова»

Перший гравець вимовляє: «Клоун». Другий: «Радість». Третій: «Сміх»...

Гра рухається по колу, доки слова не закінчаться.

Можна змінити тему і називати лише зелені слова (огірок, олівець, листок), лише круглі (годинник, колобок, колесо) і т. ін.

2. Гра «Добери слово»

Дитині пропонують дібрати до будь-якого предмета, об'єкта слова, що позначають певні ознаки.

Наприклад:

• Зима яка? (Холодна, морозна, сніжна)

• Сніг який? (Білий, пухнастий, м'який, чистий)

3. Гра «Хто що вміє»

Дитині пропонують дібрати до будь-якого предмета, об'єкта щонайбільше слів-дій.

— Що вміє робити кішка? (Муркотіти, вигинати спинку, бігати, стрибати, спати, дряпатися, хлебтати молоко, лизати сметанку тощо.)

4. «Автобіографія»

Спочатку хтось із дорослих бере роль ведучого й відрекомендовує себе як предмет, річ або явище і від його імені починає розповідь. Решта гравців уважно слухають і після запитань визначають, про кого або про що йшла мова. Хто відгадає, може спробувати себе в ролі ведучого, перевтілитися в якийсь предмет чи явище.

Наприклад: «Я є в будинку кожної людини. Тендітна і прозора. Від необережного поводження гину, і стає темно в кімнаті». (Лампочка)

5. «Чарівний ланцюжок»

Проводять у колі. Хтось із дорослих називає будь-яке слово (наприклад, мед) і запитує у гравця, який сидить (стоїть) поруч, що він уявляє, коли чує це слово?

Далі хтось із членів родини відповідає, наприклад, «бджола». Наступний, почувши слово «бджола», має назвати нове слово, яке за задумом підходить до попереднього, наприклад «біль»...

Що з цього може вийти? (Мед — бджола — біль — червоний хрест — прапор — країна — Україна — Київ).

6. Гра «Слова-м'ячики»

Дитина та дорослий грають у парі. Дорослий кидає дитині м'яча й одночасно вимовляє слово, наприклад, «тихий». Дитина, зловивши м'яча, має повернути його і вимовити слово, протилежне за значенням: «голосний». Після цього гравці обмінюються ролями.

7. Гра «Веселі рими»

Учасники добирають до запропонованих слів рими.

Наприклад: свічка — пічка, мишки — кришки, шишка — книжка, равлик — Павлик, квасоля — бараболя, машина — картина...

8. Гра «Якщо раптом...»

Дитині пропонують якусь незвичну ситуацію, з якої вона має знайти вихід, висловити свою точку зору.

Наприклад: якщо на Землі зникнуть усі ґудзики (ножі, книжки, звірі), то що станеться? Чим можна це замінити?

Малюк відповідає: «Якщо раптом на Землі зникнуть усі ґудзики, нічого поганого не буде, адже їх можна замінити: липучками, кнопками, шнурівками, поясом».

Можна запропонувати й інші ситуації, наприклад: «Якщо у тебе була б жива вода (квітка бажань, чарівна паличка), що б ти зробив?»